На Інгульці й по Тясмину ще в середині VIII в. виникли після більших пожеж у неукріплених селищах маленькі укріплені селища, городища-притулку, що займали надзаплавні миси. Вони були площею в кілька сотень квадратних метрів і складалися з одного двох дворищ, оточених валом із землі й ровом. Вал із землі був невисокий. Основну оборону становили невеликі забутованные глиною й утворюючою стіною клітки із чотирьох стовпів, у пази яких були вставлені із всіх чотирьох сторін плахи. Низький земляний вал служив для зміцнення стіни на поверхні землі. Рів глибиною й шириною в кілька метрів так само зміцнював оборону.

Усередині таких городищ немає майже ніяких залишків життя. Вони обмежуються невеликим числом глиняного посуду, окремими загубленими знаряддями й прикрасами, декількома тимчасовими вогнищами й одним-іншим невеликим тимчасовим житлом. На ранніх поселеннях житла мали переважно вид землянок, стіни яких обшивалися деревом, а потовк опирався на стовпи. У виниклому послу пожеж VIII в. до н.е. поселеннях були по більшій частині наземні будинки, від яких зберігаються глиняні підлоги. Втім, на Тясминском городище збереглася землянка, по стінах якої стояли плахи, укріплені підставами в особливих канавках.

Пізніше так зміцнювали стіни могильних ям. На Суботовском городище над закиданими землянками були насипані так звані зольники, тобто зольні купи із залишками житлового сміття. На внутрішньому скаті вала лежали іноді купки досить великих, придатних для метання у ворогів каменів. Селище перебувало у води під городищем (Тясминское городище, Московська гірка й ін.) або в одиничних випадках на плато за укріпленим містечком (Суботовское городище). У городищах за дерев'яною стіною ховалися, мабуть, тільки у випадку небезпеки.