Родосская глиняна писана энохоя рубежу VII-VI вв. до н.е. датує це поховання. Синды, як видно, досягли в IV в. до н.е. того ж рівня розвитку, що й степові скіфи. У їхніх похоронних звичаях при похоронах аристократів всі те ж. Вони, як уже ми бачили, стали навіть чеканити свою золоту й срібну монету, також вивозили свій хліб і, варто припускати, експлуатували своїх общинників-хліборобів. Тому можна думати, що вони ще в середині V в. досягли щабля примітивної державності й почасти встигли в цьому більше скіфів по дуже вже тісному сусідству з рабовласницькими полісами Боспору.

Потім Синдика перетворилася в частину цього царства. Ніде й жодного разу не говориться про політичну єдність меотов Таманського півострова. Синды становили лише невелику державу полисного типу. Те ж доводиться думати й про інші тамтешні племена. Глибинні племена степу й середньої Кубані могли, звичайно, довше перебувати в стані військової демократії, але вигляд їхньої аристократії нічим не відрізняється від синдского й скіфського.

Навряд чи є підстави їм відмовляти в тім, що вони так само досягли державності. Чи були кочівники, що залишили кургани з гекатомбами (тобто сотнями закланных у жертву) коней, підкорювачами хліборобів, що жили в укріплених селах за течією великої ріки, сказати важко. Тельки навряд чи це так. Проти степовиків, імовірно, і виникли зміцнення. Може бути, місто в станиці Елисаветин-Ской був столицею союзу, а потім і держави хліборобів Середнього Прикубанья.