Уже тоді в протомеотов на Кавказі, у предків скіфів і в киммерийцев на берегах Чорного моря, у чернолесских племен лісостепу підготовлявся набір стріл, звичайних у властиво скіфський час. До кінця VII в., коли зложилися всі основні риси скіфської культури, установився й набір наконечників стріл. Із цього часу й до середини V в. до н.е. вони або плоскі, з ромбовидними, лавролистными, простими листоподібними, однокрылыми з однієї виведеної в довгий шип стороною або із дзушипными трикутними голівками, або тригранні й трилопатеві з дугастими лопатами й гранями, нерідко з додатковим шипом на обов'язковій втулці для ратища.

Втім, тригранні або трилопатеві пірамідальні наконечники приосадкуватих обрисів є вже наприкінці VII в. до н.е. Їхньої грані або лопати закінчені в шип, втулка часто вся усередині голівки, обрізна. Із середини V в. до н.е. масивні пропорції заміняються більше стрункими, витягнутими. Ратище було з дерева, часто з берези.

Його довжина 60- 80 див. Воно офарблювалося червоними й чорними пасками друг під другом і оперяло в нижній частині, що була небагато ширше й одержувала карб для тятиви. Наконечники майже суцільно були бронзові й лише зрідка залізні, викувані в наслідування бронзовим. Ще рідше їх робили з кістки, спочатку пірамідальні, чотиригранні, потім такої ж форми, як куля сучасної гвинтівки, цилиндроконические.

Бували й наконечники з дерева, вирізані разом з ратищем і в наслідування бронзовим. Всі ці наконечники, де вони зустрічаються, клали звичайно в сагайдак по нескольку штук разом із бронзовими, які становлять переважну більшість. У наших музеях зберігаються тисячі бронзові й деякі сотні інших наконечників. Тельки в меотов на Кубані й у будинов на Середньому Доні залізні стріли застосовувалися майже нарівні із бронзовими. Перевага бронзових наконечників у ту пору, коли вся інша зброя й знаряддя праці робилося із заліза, пояснюється тим, що стрілянина велася масою стріл, одна за іншою.