Один із цих склепів був спалений разом з небіжчиком, а кістки зібрані в ківш замість урни. Це єдиний випадок такого обряду на лісостеповому левобережьи Дніпра, зайвий свідок розчинення в місцевих звичаях перенесених із правобережжя навичок. Ні на Суле, ні на Дінці цей звичай не спостерігається зовсім. Всім курганам по Ворсклі часто властиві сліди тризни: вугілля, кострища, уламки посуду, кості тварин.

З похованими зустрічаються кості свійських тварина в ролі напутньої їжі. Ставився посуд, рясна в VI-V вв. до н.е. і потім усе в меншій кількості. Небіжчики клали витягнуті головою на південь або на північ зрідка по широті. Звичніше витягнуті кістяки, але є й на лівому боці, зі слабоподогнутыми коліньми (Осняги, Мачуха). Один раз у Скороборе й ще раз у Кирьяковке були зустрінуті парні поховання чоловіка й жінки; можливо, це ритуальні вбивства жінок. Більшості розкритих могил VI-V вв., але є й IV-III вв. до н.е.

Поховані чоловіки - воїни-вершники зі зброєю й звичайною кінською збруєю, тобто удилами й складальними вуздечками. Жінок супроводжують прикраси. Типи зброї й уздечных приналежностей звичайні загальскіфські. У жінок, як і в інших місцях лісостепу, були поширені шпильки для закалывания одягів. Ми з ними добре познайомилися особливо на прикладі Вельського городища. Згадаємо про двох чудових предметах з Лихачевки. У кургані Витова могила перебував шкіряний сагайдак зі своєрідним набором золотих блях у вигляді готових до стрибка пантер. Він уже аналізований вище.

Шкіряний горить із іншого кургану Опишлянка був прикрашений по верхньому краї 14 фігурками пантер. Бляшки ці одного штампа з пантерами Бітової могили. Обтягнута золотом хрестоподібна бляха у звіриному стилі прикрашала ремінь, що скріплював горить із поясом. Читач уже помітив чотири варіанти лівобережної дніпровської й донецкодонской скифообразной культурної групи. Зупинимося тепер безпосередньо на їх можливій етнічній приналежності. Б. А. Шрамко вже висловлював думку про приналежність меланхленам донецького культурного комплексу.